Пошук по сайту

Віртуальні виставки

Повнотекстова віртуальна довідка

«Творець українського національного руху»

Євге?н Мих?айлович Конова?лець – український державний, військовий та політичний діяч, полковник Армії УНР, командир Січових Стрільців, член Стрілецької Ради, командант Української військової організації, голова Проводу українських націоналістів (1927), засновник і перший голова Організації українських націоналістів (1929–1938), один із ідеологів українського націоналізму.

Народився 14 червня 1891 р. в с. Зашків (Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина; нині Львівський район, Львівська область, Україна) у вчительській родині. Закінчив трирічну народну школу в рідному селі. Повну початкову освіту здобув в українській чотирирічній початковій школі при учительській семінарії. У 1901–1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету, паралельно пройшовши ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Зі студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. З 1912 року – секретар львівської філії «Просвіти», поширює просвітницьку роботу в рідному селі та навколишніх селах, які тоді під впливом російської пропаганди стояли на москвофільських позиціях. Від 1913-го обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції; пише статі в часописі «Молода Україна», який базувався на національно-патріотичних позиціях, інших виданнях. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. 1913 р. входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП, на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

2 серпня 1914 року, на початку Першої світової війни, мобілізований до австрійської армії. В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. 1915 – початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню). З кінця 1916 – у таборі в Царицині. Після Лютневої революції в Російській імперії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених українців.

Приблизно наприкінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу в столиці починає зі вступу до Галицько-Буковинського комітету (ГБК) допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі Української Центральної Ради та Українського генерального військового комітету ідеї створення окремої військової одиниці. У жовтні-листопаді 1917 р. Коновалець спільно з Р. Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського комітету сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР. У січні 1918 р. після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. Наприкінці січня – на початку лютого 1918 р. ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому заколоту та у боях проти більшовицьких військ (зокрема окупаційних російських) на підступах до міста. 1–2 березня 1918 стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.

З приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини. 23 серпня 1918 Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію Січові Стрільці підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою. Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918-1919 роках керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Симона Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями. Однак склав повноваження після укладення союзу 1920 року між Симоном Петлюрою і Юзефом Пілсудським.

Після прийняття 6 грудня 1919 р. рішення про розформування українських регулярних частин, Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців. У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався в порозумінні з Симоном Петлюрою організувати військове формування з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехо-Словаччині, і українських полонених з таборів в Італії та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Поразка національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи зі створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за його безпосередньої участі створено Українську Військову Організацію (УВО). Начальну Команду якої він очолив. Із грудня 1922 року був змушений мешкати в еміграції в Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927 р. за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня – 3 лютого 1929 р. на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця. Наприкінці 1920-x – на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в США засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації державного відродження України в США і Українському національному об'єднанню (УНО) в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських (офіцерських) кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність Провідника з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання в Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння в більшовицького керівництва в Москві. Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли в Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов за сприяння агента Кіндрата Полуведька. 23 травня 1938 р. Є. Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті цієї спецоперації.

Листи Євгена Коновальця [Електронний ресурс] // Бандерівець : сайт Всеукраїнської організації “Тризуб” імені Степана Бандери. – Електрон. дані. – Режим доступу:

http://banderivets.org.ua/providnyky/konovalets/lysty-konovaltsja/ – Заголовок з титул. екрана. – Дата перегляду: 11.06.2026.

А41973-22

02

Б 59

Черченко, Ю. А. Фундація для дослідження життя та діяльності Євгена Коновальця // Бібліотека. Наука. Комунікація. Інноваційні трансформації ресурсів і послуг : матеріали міжнар. наук. конф. (Київ, 4-6 жовт. 2022 р.). – Київ, 2022. – С. 655-659.

Б52527

821.161.2

Г95

Гургула, І. В. Вершник волі: роман про Євгена Коновальця / І. Гургула. – Львів : СПОЛОМ, 2021. – 352 с.

Б51635

821.161.2

Г 95

Гургула, І. В. Конон: дух стійкості : роман про Євгена Коновальця / І. Гургула. – Львів : Апріорі, 2021. – 376 с. – (Бібліотека нескорених).

Веремійчик, О. Євген Коновалець - одна з найвидатніших постатей українського національно-визвольного руху ХХ століття // Українське слово. – 2021. – № 21/22. – С. 6, 8.

А41929-3(2020)

94(477)

У45

Черченко, Ю. Спогади Євгена Коновальця про Українську революцію // Ucraina Magna. – Київ, 2020. – Вип. 3 : До 100-річчя Української революції 1917-1923 рр. – С. 221-228.

Б50359-1(2019)

94(477)

Ш92

Штокало, В. Соборність і самостійність УВО: чин Коновальця : Вип.1. / В. Штокало. – Тернопіль : Навч. книга-Богдан, 2019. – 79 с. – (Соборність України -100 років).

Б50173

63.3(4УКР)624

Л61

Роттердам, 1938 = Про вбивство Євгена Коновальця, а також особисту роль в цьому Йосифа Сталіна // Липовецький С. Бандерівці. 200 історій з ХХ століття. – Львів, 2017. – С. 222-224 : фот. Дерев'яний, І. У центрі Революції: Євген Коновалець та його Січові стрільці // Українська культура. - 2017. - № 2. - С. 8-17 : фото

А42960

63.3(4УКР)61

Х76

Хома, І. Я. Євген Коновалець / І. Я. Хома. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 254 с. : фото. – (Українці. Історія нескорених).

А41209

63.3(4УКР)6

Д36

Дерев'яний, І. Сила волі. Євген Коновалець / І. Дерев'яний ; Нац. музей-меморіал жертв окупац. режимів "Тюрма на Лонцького", Центр дослідж. визвол. руху. – Львів : Часопис, 2013. – 122 с. : фото. – (Наш формат історії).

Б46479

84(4УКР)6

І-19

Іваничук, Р. І. Країна Ірредента : політ. роман / Р. І. Іваничук. – Київ : Ярославів Вал, 2008. – 192 с.

Б24109

63.3(4Укр)6

Ж 74

Життя і смерть полковника Коновальця : документи, матеріали, спогади, щоденники, листи, фото. – Львів : Червона калина, 1993. – 328 с. – (Історична бібліотека : сер. "Сини України". ; ч. 8).

Євген Коновалець та його доба [Електронний ресурс]. – Мюнхен : Видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974. – 1021 с. – Електрон. копія текст. даних. – Режим доступу:

https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/3558/file.pdf– Дата перегляду: 11.06.2026.